Закон України "Про права пацієнтів в Україні" статус Проект
Страница 1 из 1
Закон України "Про права пацієнтів в Україні" статус Проект
golova Вт Дек 21, 2010 10:57 pm
Закон України "Про права пацієнтів в Україні" статус Проект
Цей закон визначає і конкретизує права пацієнтів в контексті основних прав людини в галузі охорони здоров’я, формує систему, за допомогою якої кожна людина отримує можливість користуватися цими правами та бути захищеним від будь–яких порушень, забезпечити повагу до гідності пацієнта, залучаючи, у разі необхідності, засоби правового захисту.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
Стаття 1. Основні поняття і терміни.
Пацієнт–будь-яка особа, що звернулася за медичною допомогою або скористалася нею, незалежно від того, в якому вона стані, хвора, здорова чи як особа, що погодилася на медико-біологічні дослідження.
Права пацієнта–основні права людини, яка потребує медичної допомоги, на охорону власного здоров’я з точки зору забезпечення доступу до медичного обслуговування, рівноправності, якості та ефективності такої допомоги.
Документи пацієнта–письмові та графічні документи, а також комп'ютерні бази данних, що містять інформацію про пацієнта, включаючи дані про стан його здоров'я, методи медичної допомоги, застосовані у відношенні до нього, дані про його приватне (особисте) чи сімейне життя.
Дискримінація пацієнтів–порушення принципу справедливості при наданні медичної допомоги пацієнтам, що перебувають в однаковому, з медичної точки зору, статусі на основі статевих, релігійних, етнічних, расових, політичних відмінностей, віку, стану здоров'я, соціально-економічного стану та за ознакою особистої антипатії.
Медична послуга–будь-яка дія, виконувана лікарем або іншим медичним працівником, відповідно до існуючих медичних стандартів, що має на меті усунення або попередження порушень здоров'я і порятунок життя пацієнта, що виконується в ургентному порядку або при його зверненні за обстеженням, лікуванням, профілактикою чи реабілітацією.
Медичне втручання–будь-який вплив на пацієнта з метою надання йому медичної допомоги, що виконується лікарем чи іншим надавачем медичних послуг.
Доступ до медичної допомоги–можливість кожного пацієнта реалізувати свої права на одержання відповідно до його потреб медичної допомоги згідно з чинним законодавством і на основі принципів рівності та справедливості.
Надавач медичних послуг–фізична чи юридична особа, що відповідно до законодавства на підставі наявного у нього достатнього рівня кваліфікації, ліцензії або інших документів і дозволів, надає медичні послуги.
Інформація пацієнту–надання пацієнту відомостей про його стан здоров'я, можливі ризики, викликані захворюванням або пропонованим лікуванням, а також відомості про освіту, кваліфікацію і компетенцію практикуючого лікаря і відповідного медичного персоналу, включаючи дані про медичні послуги та їх альтернативи і про те, яким чином ними можна скористатися в лікувально-профілактичній установі, що надає допомогу пацієнту.
Інформована згода пацієнта–попередня умова будь-якого медичного втручання, що передбачає добровільне прийняття пацієнтом рішення про проведення курсу лікування чи отримання медичної процедури після надання йому лікарем достовірної і достатньої інформації в зрозумілій для нього формі, при умові незастосування медичним персоналом примусу, обману, погроз і т.п. при прийнятті пацієнтом зазначеного рішення.
Відмова від лікування–добровільне заперечення пацієнтом запропонованої медичної допомоги чи припинення її після надання лікарем повної і достовірної інформації у зрозумілій для нього формі про стан здоров'я, прогноз і можливі наслідки такої відмови.
Конфіденційність медичної інформації–нерозголошення довірчої інформації щодо діагностики, лікування чи профілактики захворювання, а також про особисте, сімейне життя або інших відомостей про пацієнта, що стали відомими медичним працівникам у процесі надання медичної допомоги.
Недоторканність пацієнт–визначений законом механізм захисту особистості від фізичного, морального, психічного примусу при наданні медичної допомоги.
Самовизначення пацієнта–можливість пацієнта самостійно здійснювати вибір при отриманні медичної допомоги, а також під час його участі в процесі навчання, наукових і медико-біологічних дослідженнях .
Особисте майно пацієнта–документи, одяг, фінансові та матеріальні цінності, медикаменти, продукти харчування, предмети індивідуального користування, у т.ч. релігійні чи художні, що належать пацієнту.
Стаття 2. Законодавство України про права пацієнтів.
Законодавство України про права пацієнта складається з відповідних положень Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров'я, цього Закону, інших законодавчих та нормативно-правових актів України, що регулюють відносини в галузі забезпечення і захисту прав пацієнта.
Право пацієнтів на соціальне обслуговування реалізується відповідно до законодавства України про соціальний захист населення.
Закони й інші нормативно-правові акти, що прийматимуться в Україні, не можуть обмежувати права пацієнта, передбачені цим законом.
Стаття 3. Сфера застосування закону.
Чинність цього закону поширюється на громадян України, органи державної влади і місцевого самоврядування, заклади охорони здоров'я усіх форм власності, медичний персонал, що має відповідні кваліфікацію і навички, необхідні для надання медичних послуг, а також іноземних громадян і осіб без громадянства, що тимчасово чи постійно перебувають в Україні, якщо міжнародними договорами не передбачене інше.
Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж передбачені цим законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 4. Принципи забезпечення прав пацієнтів.
Основним принципом цього закону є дотримання прав людини в системі охорони здоров'я України.
Держава створює умови, що забезпечують реалізацію основних прав і свобод людини при наданні медичної допомоги і зв'язаних з цим державних гарантій, проголошених Конституцією України, чинним законодавством України і міжнародними документами, ратифікованими Україною.
Надання медичної допомоги кожному пацієнту в Україні повинно грунтуватися на таких принципах:
-повага до особистості пацієнта та його гідності, включаючи право на самовизначення;
-забезпечення захисту здоров'я в обсязі, можливостей існуючих засобів профілактики і лікування хвороб;
-прагнення до досягнення максимальної якості медико-санітарної допомоги;
-забезпечення доступу до медичної інформації, що стосується особисто пацієнта та її конфіденційності;
-виключення будь-якої дискримінації стосовно доступу до медичної допомоги.
РОЗДІЛ II. Спеціальна частина.
Усвідомлюючи можливість виникнення практичних, етичних і юридичних труднощів, лікарі зобов’язані діяти за власною совістю і завжди в інтересах свого пацієнта.
Стаття 5. Права пацієнтів.
Даний закон встановлює наступні права пацієнтів в Україні:
-право на рівний і справедливий доступ до медичної допомоги;
-право на безпеку і якість медичної допомоги;
-право на фізичну і психічну цілісність і недоторканність;
-право на одержання медичної інформації, що стосується особисто пацієнта;
-право виражати згоду, що грунтується на повній медичній інформації;
-право на вибір і відмову від медичного втручання ;
-право на конфіденційність;
-право на недоторканність особистого життя пацієнта та спілкування;
-право на дотримання норм медичної етики стосовно пацієнта;
-право на відшкодування збитків для здоров’я заподіяних при наданні медичної допомоги.
-право на подання скарги і захист своїх прав.
Стаття 6. Право на доступ до медичної допомоги.
Медичні послуги повинні плануватися й організовуватися у такий спосіб, який би давав можливість пацієнтам на рівний доступ до них, тобто незалежно від таких відмінностей, як раса, мова, релігія, стать, політичні чи філософські погляди, соціальний чи економічний стан, вік, ознаки генетичної спадковості.
Будь-яка відмова лікувальної установи або медичного працівника без законних підстав, передбачених правовими актами, у наданні пацієнтам медичної допомоги є неприпустимою і розглядається як дискримінація.
В усіх випадках, коли обставини надання медичної допомоги потребують від лікаря здійснити вибір пацієнта, обумовлений черговістю її надання, такий вибір повинен бути зроблений без дискримінації, справедливим чином і обгрунтований тільки медичними критеріями. Пацієнта можна залишити очікувати медичну допомогу тільки тоді, коли цього не можна уникнути і на якнайкоротший час.
Стаття 7. Право на якісну і безпечну медичну допомогу.
Пацієнти мають право на якісну медичну допомогу, що відповідає як сучасним технологічним стандартам, так і принципам людяності у стосунках між пацієнтом і надавачем медичних послуг.
Кожному пацієнту при будь-якому медичному втручанні повинна бути гарантована якість і безпека наданої медичної допомоги з метою задоволення потреб, обумовлених його станом, і виключення невиправданого ризику для життя і здоров'я.
Держава забезпечує якість і безпеку медичної допомоги пацієнтам завдяки відповідній системі сертифікації, ліцензування, акредитації і стандартизації, а також належній підготовці і перепідготовці медичного і фармацевтичного персоналу на підставі існуючих державних стандартів навчання, і здійснює контрольні функції за будь-якою медичною практикою.
При наданні медичної допомоги пацієнтам повинні використовуватися методики, медикаменти, устаткування і засоби медичного призначення, розроблені, виготовлені чи придбані згідно із встановленими правилами і державними стандартами.
Будь-яке медичне втручання повинно здійснюватися з дотриманням відповідних санітарних норм .
Відповідальність за дотримання безпеки медичної діяльності стосовно здоров'я і життя пацієнтів в закладах охорони здоров'я несе адміністрація цих установ або приватно-лікуючий медичний працівник за місцем здійснення своєї практики.
Стаття 8. Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності при медичному втручанні.
Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності організму пацієнта є обов'язковою умовою надання йому медичної допомоги і не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачені чинним законодавством України. Це право може бути обмежене чи порушене тільки для порятунку життя пацієнта.
Рішення про медичне втручання, здатне спричинити погіршення фізичного чи психічного стану здоров'я пацієнта, з метою порятунку його життя чи лікування, спираючись на положення статей 7 і 8 цього закону пацієнт, випадку своєї дієздатності, приймає сам на основі повної інформації, наданої лікуючим лікарем, про що робиться запис у медичній документації пацієнта. Рішення про необхідність такого втручання, при недієздатності пацієнта, приймає консиліум лікарів, а в екстренних випадках, якщо неможливо зібрати консиліум, - лікуючий (черговий) лікар, про що також робиться запис у медичній документації пацієнта.
У процесі надання хірургічної допомоги пацієнту не допускається вилучення будь-яких протезів, органів, тканин і середовищ організму, включаючи тканини і середовища, що відриваються в процесі пологів і абортивний матеріал ні на які інші цілі, крім нормалізації стану здоров’я пацієнта.
Стаття 9. Право пацієнтів на одержання інформації.
Кожен пацієнт при зверненні за медичною допомогою повинен бути поінформований про свої права як пацієнта.
При зверненні в лікувально-профілактичну установу пацієнт має право на одержання інформації про медичні послуги, що надаються в ній, порядок й умови їхнього надання, про освіту, кваліфікацію і компетенцію лікуючого лікаря і медичного персоналу, що мають відношення до процесу його лікування.
Лікуючий лікар зобов'язаний надати пацієнту інформацію про стан його здоров'я, мету та переваги запропонованих досліджень і лікувальних заходів, альтернативні методи лікування, прогноз можливого розвитку захворювання, ризики для життя і здоров'я.
Інформація про стан здоров'я пацієнта повинна надаватися в доступній та зрозумілій пацієнту мові і формі, уникаючи використання незвичних для нього термінів.
Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби й іншими документами, що можуть бути йому необхідні для подальшого лікування.
Пацієнт має право звернутися до “іншої медичної думки”, тобто за консультацією до інших спеціалістів, із цією метою він може одержувати дані з історії своєї хвороби.
Пацієнт має право вимагати корекції, заповнення, уточнення або виключення даних особистого і медичного характеру, якщо вони є неточними або не мають відношення до обгрунтування діагнозу і проведення лікування.
Інформація може бути прихованою від пацієнта лише в тих випадках, коли є вагомі підстави думати, що вона може нанести шкоду його здоров'ю. У цьому випадку інформація надається членам родини чи законному представнику пацієнта з урахуванням особистих інтересів пацієнта. У такий же спосіб лікар діє, якщо пацієнт знаходиться в несвідомому чи недієздатному стані. Неповнолітньому пацієнту у віці від 15 до 18 років також повинна бути надана необхідна інформація, як і його законним представникам.
При виписці з лікувально-профілактичного закладу пацієнт має право отримати витяг з історії хвороби із зазначенням діагнозу і об’єму проведеного лікування.
Стаття 10. Право на інформовану згоду.
Обов'язковою попередньою умовою будь-якого медичного втручання є згода на це дієздатного пацієнта, отримана на основі наданої йому повної й об'єктивної інформації про таке втручання.
Згоду або незгоду на медичне втручання пацієнт повідомляє лікуючому лікарю або адміністрації установи охорони здоров'я.
Якщо пацієнтами є обмежено дієздатні особи, то при одержанні згоди їхніх законних представників на медичне втручання повинна також враховуватися думка самих пацієнтів, яких необхідно залучати до процесу ухвалення рішення у той спосіб, у який вони на це здатні і дозволяють обставини.
Згода пацієнта на медичне втручання може бути виражена усно, письмово або іншим способом. В усіх випадках, коли невиконання медичного втручання може привести до важких наслідків для пацієнта, відмова, надана йому або його законним представникам повинна бути виражена тільки в письмовій формі за підписом пацієнта або його законного представника.
Згода пацієнта необхідна в усіх випадках консервації і використання будь-яких компонентів людського тіла, у т.ч. з метою діагностики чи лікування.
У випадку коли лікар вважає, що медичне втручання необхідне для порятунку життя пацієнта або поліпшить стан його здоров'я, а сам пацієнт не взмозі прийняти рішення і його законний представник не приймає рішення про проведення медичного втручання або є відсутнім, лікар таке втручання робить.
Вирішення суперечностей після виконання такого медичного втручання проводиться в судовому порядку відповідно до законодавства.
Інформована згода пацієнта є обов'язковою умовою його участі в процесі клінічного навчання, медичних і наукових експериментів.Усі протоколи повинні бути надані відповідній етичній експертизі. Медичні і наукові експерименти не можуть бути проведені на пацієнтах, що самі не можуть висловити згоду й у них відсутній законний представник, а також на особах, які перебувають в місцях позбавлення волі.
Стаття 11. Право на вибір та відмову від медичного втручання .
Пацієнт має право здійснювати самостійний і усвідомлений вибір у процесі діагностики, лікування, навчання, наукових і медичних експериментів на основі самовизначення.
Пацієнт має право на вибір практикуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника чи лікувально-профілактичної установи, за умови, якщо вони мають можливість забезпечити йому відповідну медичну допомогу.
Якщо за медичними показами є доцільним переведення пацієнта в інший лікувально-діагностичний заклад або виписку його додому, то пацієнт має право знати причини такого переводу або виписки. Необхідною умовою переводу є згода іншого закладу прийняти хворого. Якщо після виписки необхідно продовжити лікування або догляд за місцем проживання, то перед випискою необхідно пересвідчитися в тому, що відповідне лікування або догляд будуть реально здійснені.
Пацієнт має право вибору запропонованих йому методів лікування, діагностики і профілактики на основі повної та об'єктивної інформації, що йому зобов'язаний надати лікуючий лікар чи медичний працівник, що має відношення до його лікування.
Пацієнт може вимагати переведення в іншу установу охорони здоров'я, що повинно бути здійснене відповідно до діючого порядку, визначеного законодавством і якщо ця установа має можливість забезпечити відповідне лікування.
Пацієнт має право на заміну лікуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника, причетного до його лікування, за умови, якщо його вимоги обґрунтовані.
Кожен пацієнт має право на повну чи часткову відмову від пропонованої медичної допомоги за умови, якщо йому докладно були роз'яснені наслідки цього рішення.
Відмова від медичного втручання повинна бути добровільною, оформлятися письмово і завірятися підписом пацієнта після одержання ним повної інформації про необхідність запропонованого лікування і можливих наслідків прийнятого ним рішення і включатися в медичну документацію пацієнта.
Пацієнт має право залишити установу охорони здоров'я в будь-який час, навіть якщо його лікар буде вважати продовження лікування необхідним. Водночас пацієнту це може бути заборонено, якщо його стан здоров'я може наразити на небезпеку чи принести шкоду здоров'ю інших осіб.
У випадках недієздатності пацієнта відмову від пропонованої медичної допомоги може виразити його законний представник.
Якщо законний представник неповнолітнього чи визнаного недієздатним пацієнта відмовляється від медичного втручання стосовно до пацієнта, але це не має екстреного характеру, проте необхідне для збереження здоров'я пацієнта, рішення про таке втручання приймає суд за поданням адміністрації установи охорони здоров'я, у якій пацієнту було рекомендовано зазначене медичне втручання.
Реалізація права на повну або часткову відмову від пропонованої медичної допомоги може бути обмежене у випадках, передбачених чинним законодавством України, з метою захисту здоров'я, прав і законних інтересів, як самого пацієнта, так і інших осіб.
Пацієнт має право на повну чи часткову відмову від надання інформації щодо свого здоров’я, якщо він висловить таке побажання, призначити у встановленому законом порядку представника для інформування його від свого імені, крім випадків, коли лікар вважає, що пацієнт повинний знати про суть свого захворювання, а також якщо він може наразити на небезпеку здоров’я інших осіб.
Кожен пацієнт має право на відмову від участі в біомедичних дослідженнях, навіть якщо вони поєднані з наданням йому медичної допомоги. Така відмова пацієнта не може бути причиною обмеження його в правах і не повинна бути причиною дискримінації стосовно нього.
Стаття 12. Право на конфіденційність.
Усі медичні дані про стан здоров'я пацієнта, діагноз, прогноз і лікування так само, як і будь-яка інша інформація персонального характеру, є конфіденційними і не можуть бути розкриті для третіх осіб навіть після його смерті.
Конфіденційна інформація може бути розкрита тільки тоді, коли на це є персональна згода пацієнта чи у випадках, передбачених законом. Лікувальна установа так само, як і медичні працівники, несуть відповідальність за збереження і нерозголошення інформації про стан здоров'я пацієнта, включаючи дані про його особисте життя, що стали відомими в процесі надання медичної допомоги, а також інформацію, що міститься в письмових документах, архівах і комп'ютерних базах данних, у т.ч. інформацію про особисте майно пацієнта.
Пацієнт може зробити заяву про осіб, що не повинні бути проінформовані про його стан здоров'я. Ступінь захисту інформації повинна бути адекватною формі приховування данних. Якщо згідно чинного законодавства медичний заклад надає конфіденційну інформацію третій стороні пацієнт має право вчасно про це довідатись. Компоненти людського тіла, з яких можна отримати ідентифікаційну інформацію, також повинні зберігатися з дотриманням вимог захисту.
Стаття 13. Право на недоторканність особистого життя пацієнтів та на спілкування .
Пацієнти мають право на особисте життя й особисте майно, а також на їхню недоторканність у стінах лікувальної установи в рамках установлених цим закладом правил внутрішнього розпорядку, складених відповідно до чинного законодавства і на підставі принципу поваги до особистості пацієнта та його гідності. Під час перебування в установі охорони здоров'я пацієнти мають право:використувати підтримку родини і друзів, приймати їх у визначеному в лікарні місці, зустрічатися з адвокатом, запрошувати нотаріуса для здійснення угод від свого імені. Якщо стан здоров'я дорослого пацієнта чи дитини цього вимагає, будь-яка особа на вибір пацієнта чи батьки дитини мають право постійно знаходитися біля хворого. У такий же спосіб мати має право на постійне перебування біля її новонародженої дитини .
Пацієнт має право на духовну і пасторську допомогу, зустрічатися зі священнослужителем наодинці, і мати умови для відправи релігійних обрядів, якщо це не порушує внутрішнього розпорядку установи охорони здоров'я, у тому числі в окремому приміщенні. Якщо пацієнт не досягнув 18 років, він має право продовжувати навчання, перерване хворобою за програмами загальноосвітньої школи. Пацієнт має право мати і придбати за свій рахунок предмети особистої гігієни, користуватися власним одягом, одержувати і відправляти за свій рахунок кореспонденцію, речові і грошові перекази, користуватися за свій рахунок телефоном, подавати скарги і заяви в порядку, встановленому законодавством України.
Вторгнення в особисте чи сімейне життя пацієнта не допускається без його згоди і за умови, що це необхідно для діагностики, лікування чи медичного догляду.
При порушенні норм даної статті пацієнт має право звернутися в судові чи адміністративні органи за захистом своїх порушених прав.
Стаття 14. Право пацієнта на дотримання норм медичної етики та у лікувальній практиці з використання досягнень біомедицини
Медичні працівники мають етичний обов’язок і професійні зобов’язання діяти в інтересах пацієнта у будь-який час. Інтереси та благополуччя окремої людини домінують над інтересами суспільства або науки.
Діяльність медичного персоналу будь-якої установи охорони здоров'я в процесі надання медичної допомоги пацієнтам повинна бути заснована на дотриманні норм медичної етики, що включають у себе:
-поважне і гуманне ставлення медичного й обслуговуючого персоналу;
-полегшення фізичних і моральних страждань, включаючи знеболення, пов'язаних із захворюванням чи медичним втручанням відповідно до наявних наукових знань;
-індивідуальний підхід до пацієнта в процесі надання медичної допомоги;
-дотримання лікарської таємниці;
-гуманне ставлення в термінальній стадії невиліковного захворювання .
Пацієнт має право прийняти або відхилити духовну і моральну підтримку, включаючи допомогу духовної особи відповідної конфесії.Хворий, що помирає, має право на гуманне поводження і на гідну смерть Евтаназія (акт навмисного переривання життя пацієнта) або прискорення його смерті не може бути виконана медичним працівником навіть за проханням самого пацієнта або його близьких родичів. Допомога лікаря при самовбивстві, подібна евтаназії, навіть безнадійно хворого є неетичною.
Дотримання даних норм забезпечується медичним персоналом і керівництвом установ охорони здоров'я усіх форм власності, що надають медичну допомогу пацієнтам.
Втручання з метою модифікації геному людини може здійснюватися лише в профілактичних, діагностичних або терапевтичних цілях і лише за умови, що воно не спрямоване на зміну геному нащадків. Створення ембріонів людини для дослідницьких цілей, а також клонування людини забороняється. Неприпустимим є використання допоміжних медичних технологій для вибору статі дитини, яка має народитися за винятком випадків, коли це робиться задля уникнення серйозних спадкових захворювань, що пов’язані зі статтю.
Етичним має бути ставлення і до тіла померлого. При відсутності родичів, інших законних представників померлого допускається використання органів і тканин тіла покійного в навчальних і наукових цілях за умов дотримання права на повагу до тіла померлого й у порядку, передбаченому законодавством України.
Не допускається експорт і імпорт трупів і трупного матеріалу на комерційній чи іншій основі, крім випадків з наступним похованням.
Стаття 15. Право на подання скарги.
Кожен пацієнт має право оскаржити в судовому чи адміністративному порядку дії будь-якого медичного працівника щодо порушення його соціальних або індивідуальних прав, якщо він вважає, що вони нанесли йому моральну чи матеріальну шкоду. Оскарження повинно бути виконане відповідно до вимог діючого законодавства України.
Адміністративний порядок оскарження передбачає подачу письмової скарги вищестоящому за підпорядкуванням медичному працівнику або органу охорони здоров'я.
Письмова скарга подається і зобов'язана бути розглянутою відповідно до вимог закону України “Про звернення громадян”, іншими нормативними актами.
Оскарження в судовому порядку передбачає встановлений цивільним законодавством механізм звернення в суд або зі скаргою на дії посадової особи або з позовом про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної пацієнту медичним працівником.
Захист прав пацієнта в судовому або адміністративному порядку здійснюється відповідно до загальних правил цивільного кодексу, цивільного процесуального кодексу України й інших нормативних актів України.
У випадку порушення прав пацієнта в галузі охорони здоров’я в результаті недобросовісного виконання медичними або фармацевтичними працівниками своїх професійних обов’язків, що спричинило пошкодження здоров’я громадянина або його смерть, відшкодування здійснююється винними особами в об’ємі визначеному законодавством України.
Стаття 16. Права розумово відсталих осіб
Розумово відстала особа, по можливості, повинна мати ті ж права, що і інші громадяни, зокрема право на медичне обслуговування і лікування, а також, на навчання і відновлення працездатності, що дозволятиме їй розвивати свої здібності і практику до належної соціальної адаптації.
У тих випадках, коли це можливо, розумово відстала особа повинна проживати в колі своєї сім’ї або з опікунами і брати участь в різних формах життя суспільства. При необхідності утримання такої людини в спеціалізованому закладі слід прагнути, щоб нове середовище і умови проживання якнайменше відрізнялись від умов звичайного способу життя.
Розумово відстала особа має право на захист від експлуатації, нанесення шкоди здоров’ю і принизливого ставлення. У випадку судового процесу, викликаного подібними діями вона має право на належне дотримання законності, що враховує ступінь її розумового розвитку.
Стаття 17. Обмеження прав пацієнта.
У процесі надання медичної допомоги права пацієнта можуть бути піддані тільки таким обмеженням, що не суперечать основним принципам прав людини і відповідають чинному законодавству.
Права і свободи пацієнта можуть бути обмежені тільки при необхідності надання йому термінової медичної допомоги, коли це є єдиним шляхом порятунку його життя, а також збереження здоров'я інших осіб чи пацієнтів. Обмеження прав, однак, не повинно принижувати людської гідності чи мати характер покарання.
Обмеження прав пацієнтів на дачу згоди на медичне втручання, на відмову від лікування, на вибір і самовизначення, що допускає примусову госпіталізацію і лікування, можливе тільки на підставі рішення суду відповідно до чинного законодавства України при наявності у пацієнта захворювань, небезпечних для здоров'я оточуючих.
Проведення визначених методів лікування, діагностики і профілактики захворювання, травми чи отруєння може потребувати обмеження прав і свобод пацієнта, що обумовлено прагненням до досягнення максимальної користі для здоров'я пацієнта.
Кожне таке обмеження прав пацієнта повинно бути обґрунтовано методикою проведеного стосовно нього лікування і може включати обмеження рухливості, спілкування, дієти, режиму, встановленого в установі охорони здоров'я, де проводиться відповідне лікування, та інші обмеження, про що пацієнт повинен бути поінформований.
При недієздатності або обмеженій дієздатності пацієнта необхідність обмеження його прав при проведенні встановленої стосовно його методики лікування повинна бути роз'яснена його представнику.
РОЗДІЛ III. МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ.
Стаття 18. Гарантії забезпечення прав пацієнта.
Система, що забезпечує гарантії прав пацієнтів в Україні, а також їхню реалізацію і захист, складається із закладів охорони здоров'я і їхніх посадових осіб, центральних і місцевих органів управління системою охорони здоров'я, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, судових і правоохоронних органів громадських організацій.
Органи державної влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень видають нормативно-правові акти, що передбачають і закріплюють відповідні права пацієнтів, порядок їхньої реалізації, захист і юридичну відповідальність за їхні порушення,
також здійснюють контроль за дотриманням норм, закріплених у виданих ними нормативно-правових актах у рамках наданої їм законом компетенції.
В усіх інших випадках контроль за дотриманням правових норм, що стосуються прав пацієнтів, здійснюють правоохоронні органи, а відновленням порушених прав пацієнтів займаються судові органи відповідно до існуючого в Україні порядку.
Адміністрація установ охорони здоров'я і їхні посадові особи зобов'язані сприяти реалізації і захисту прав пацієнтів, дотримуючись норм і принципів цього закону, інших нормативних актів з питань прав пацієнтів в Україні.
Ніякі рішення влади органів виконавчої та представницької не повинні обмежувати права пацієнтів більше, ніж це передбачено законодавством України.
Стаття 19. Механізм здійснення захисту прав пацієнтів.
Здійснення перерахованих у цьому законі прав пацієнтів забезпечується державним механізмом їхньої реалізації. Даний механізм закріплений діючим в Україні цивільним (господарським), адміністративним, трудовим, кримінальним законодавством.
Відповідальність за порушення прав пацієнтів настає в кожному конкретному випадку відповідно до чинного законодавства України. Це засвідчує що будь-який пацієнт має право звернутися зі скаргою у встановленому законом порядку в орган охорони здоров'я чи у вищестоящій посадовій особі установи охорони здоров'я або безпосередньо в судові органи з позовом про відшкодування морального чи матеріального збитку, чи скаргою на дії посадових осіб лікувальної установи.
У випадках, коли пацієнт не взмозі скористатися наданими цим законом правами особисто, ці права повинні бути здійснені його законним представником чи опікуном, а якщо вони відсутні, то лікувально-профілактична установа повинна здійснити заходи щодо реалізації прав пацієнта.
Посадові особи лікувальних установ, що порушили права пацієнта в ході надання йому медичної допомоги, несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до законодавства України. При здійсненні медичним працівником дій, що підпадають під кваліфікацію статей Кримінального Кодексу України, вони несуть кримінальну відповідальність.
Органами державного контролю за дотриманням вимог даного Закону є органи державної влади і місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень і повноважень відповідних посадових осіб, спеціалізовані державні органи в справах захисту прав і свобод людини і громадянина.
Органами суспільного контролю за дотриманням даного Закону є громадські організації та органи, політичні партії, державні і недержавні засоби масової інформації, спеціалізовані громадські організації в справах захисту прав і свобод людини і громадянина.
Стаття 21. Громадський контроль за дотримання прав пацієнтів. Права громадських об'єднань щодо захисту прав пацієнтів.
Окрім державного контролю, в Україні здійснюється громадський контроль за дотриманням прав пацієнтів як споживачів медичних послуг.
Громадський контроль в Україні здійснюють недержавні громадські організації, рухи, об'єднання (політичні і неполітичні), засоби масової інформації й інші об'єднання громадян.
Громадські об'єднання реалізують захист прав пацієнта як самостійно, так і на основі угод з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, учасниками системи медичного обслуговування шляхом свого представництва у громадських, консультативних і наглядових радах, утворених в органах місцевого самоврядування й органах керування системою охорони здоров'я, а також іншими незабороненими законом способами.
Громадські об'єднання мають право пред'являти позови в суди, представляти інтереси пацієнта в суді й органах позасудового розгляду скарг і претензій пацієнта у спосіб, встановленне чинним законодавством.
Для виконання функцій громадського контролю громадські об'єднання громадян мають право одержувати необхідну інформацію, що відноситься до захисту прав пацієнтів, вносити в органи законодавчої і виконавчої влади, медичні установи пропозиції про заходи для поліпшення реалізації і захисту прав пацієнтів і підвищення якості медичних послуг.
Стаття 22. Відповідальність за порушення прав пацієнта
Особи, винні у порушенні прав пацієнта, визначених цим законом, несуть відповідальність у випадках і в порядку, передбачених цивільним, адміністративним чи карним законодавством України. Шкода, заподіяна здоров'ю пацієнтів у результаті порушення їхніх прав, підлягає відшкодуванню у спосіб, встановлений цивільним законодавством України.
Факт здійснення стосовно пацієнтів протиправних дій, що спричинили заподіяння шкоди їхньому здоров'ю, може бути визнаний у результаті досудового розгляду із залученням організацій із захисту прав пацієнтів, представників інших громадських організацій і професійних медичних асоціацій, страхових організацій і (чи) у судовому порядку.
Умови і порядок страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, що заподіяна здоров'ю пацієнта, а також порядок виплати компенсацій визначаються законодавством України.
РОЗДІЛ IX. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 23 Порядок введення в чинність цього закону.
Цей закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Закони й інші нормативно-правові акти України, до введення в чинність цього закону, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.
Кабінету Міністрів України, органам державної влади протягом трьох місяців з дня офіційного опублікування цього закону привести свої правові акти у відповідність з цим законом. Уряду України протягом трьох місяців внести у Верховну Раду України пропозиції про внесення відповідно до цього закону змін і доповнень у раніше прийняті закони і про встановлення (посилення) відповідальності за порушення цього закону.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України
„Про захист прав пацієнтів”
1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
10 грудня 1948 року в Парижі Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла і проголосила Загальну декларацію з прав людини. Її прийнято вважати “загальним стандартом для досягнень усіма націями і народами, щоб кожна людина і суспільство в цілому, пам’ятаючи про цей документ, сприяли визнанню цих прав та свобод і поступово, за допомогою національних та міжнародних засобів забезпечували загальне й ефективне визначення і дотримання цих прав”.
Одним з ключових загальновизнаних прав людини є право на охорону здоров’я та медичне обслуговування.
Так, стаття 3 Конституції України встановлює, що „Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Основний закон держави гарантує кожному право на захист життя і здоров’я від протиправних посягань (стаття 27), право на здорові умови праці та заборону шкідливих і небезпечних робіт для окремих категорій людей (стаття 43), право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49); передбачає обмеження прав на збирання і розповсюдження інформації, сповідування релігії та відправляння релігійних обрядів, діяльність політичних партій та громадських об’єднань, проведення масових заходів і страйків, якщо це загрожує здоров’ю населення (статті 34, 35, 36, 37, 39, 44). Така серйозна увага до цього питання вимагає адекватного законодавчого відображення і широкого розкриття норм, пов’язаних із забезпечення охорони здоров’я населення.
Адже проблеми побудови суспільства, у якому максимально реалізуються права громадян і ефективно розв’язуються конфліктні ситуації, багато в чому і дуже часто стосуються прав громадян в області саме тих гарантій, які надаються законами про охорону здоров'я. Права пацієнта, їх реалізація, економічне й законодавче забезпечення — досить важливі для українського суспільства теми, тому що пов’язані з ними проблеми зачіпають інтереси кожного його члена.
Проте, за 16 років незалежності в Україні так і не було врегульоване питання забезпечення реалізації, охорони і захисту прав пацієнтів – у той час як ця проблема постійно перебуває у полі зору як міжнародних організацій, так і національних парламентів провідних країн світу.
У 1981 році 34-ою Всесвітньою медичною асамблеєю було прийнято Лісабонську декларацію прав пацієнта, яка була доповнена і розширена затвердженим 45-ою Всесвітньою медичною асамблеєю у жовтні 1993 року Положенням про захист прав і конфіденційність пацієнта.
У березні 1994 року в Амстердамі була прийнята Європейська декларація сприяння правам пацієнтів. Відповідно до неї набули чинності "Європейські принципи по правах пацієнта", які визначають загальні для європейських країн - учасниць умови Всесвітньої організації охорони здоров’я, яких необхідно дотримуватись в сфері захисту прав пацієнта.
У 1996 році в Раді Європи була прийнята Європейська Конвенція по правах людини і біомедицині, у яку включені також і питання, пов'язані з правами пацієнтів.
Одночасно активно розгорнувся процес формування національного законодавства у відповідній сфері. Так, у 1989 році прийнятий закон про права й обов'язки пацієнтів у Республіці Сан-Марино, у 1992 році – закон про статус і права пацієнтів у Фінляндії, у 1994 році внесені зміни до Цивільного кодексу у вигляді повного набору прав пацієнтів у Нідерландах, у 1996 році прийнятий закон про права пацієнтів і компенсацію за шкоду, заподіяну їх здоров'ю, у Литві та закон про права пацієнтів в Ізраїлі, у 1997 році – в Іспанії, у 1998 році – у Данії, у 1999 році – в Норвегії, у 2002 році – у Франції. Протягом наступних двох років права пацієнтів включені в загальне законодавство про охорону здоров'я в Португалії, Словенії, Словаччині, Угорщині, Італії та інших країнах. У 2005 році закони про права пацієнтів прийняті на Кіпрі, а також у США у вигляді білля Палати представників про поліпшення ставлення до пацієнта і його навчання. Усього прийняті закони про права пацієнтів уже в 17 країнах.
Враховуючи нинішній стан розвитку медицини в Україні, відсутність єдиних стандартів надання обов’язкової допомоги, нерозвиненість громадських правозахисних інституцій, прийняття аналогічного акту для захисту прав пацієнтів в Україні є надзвичайно актуальним. Більшість з громадян України нині не знають і навіть не підозрюють про існування прав і правил, що регулюють взаємини між хворим, з одного боку, і державою, медичною установою та медичним працівником — з іншої.
2. Загальна характеристика і основні положення проекту акту
Запропонований законопроект „Про захист прав пацієнтів” ставить за мету:
- підтвердити і підтримувати фундаментальні права людини та людські цінності в системі охорони здоров'я, зокрема захищати фізичну і психічну цілісність, гідність і незалежність пацієнта;
- надати пацієнтам центральне місце в системі охорони здоров'я;
- зробити медичну допомогу більш доступною, а також рівною для всіх пацієнтів;
- надати підґрунтя для відстоювання прав пацієнтів у їх відносинах з медичними установами й медичним персоналом;
- допомагати пацієнтам одержувати ефективне лікування та мінімізувати можливість завдання збитків здоров'ю пацієнтів;
- встановити цивілізовані відносини „пацієнт – лікар”, засновані на довірі, взаємній підтримці та повазі;
- гарантувати якість медичної допомоги, забезпечити особливо уважне ставлення до найбільш уразливих груп пацієнтів (дітей, літніх осіб, хронічно хворих та інвалідів).
Законопроект встановлює основні права пацієнтів, які повністю відповідають гарантованим у державах Європейського Союзу, а саме право на:
1) життя;
2) недискримінаційний, рівний і справедливий доступ до медичної допомоги;
3) свободу вибору медичної допомоги та у процесі медичного втручання;
4) безпеку і якість медичної допомоги;
5) фізичну і психічну цілісність;
6) відправлення релігійних обрядів у медичних закладах;
7) участь у плануванні та проведенні лікування;
одержання медичної інформації та внесення змін до неї;
9) недоторканність особистого життя пацієнта та збереження професійної медичної таємниці;
10) згоду на медичне втручання;
11) відмову від медичного втручання;
12) доступність необхідної допомогу;
13) полегшення болю і страждань;
14) врахування особливих потреб дітей під час надання медичної допомоги;
15) медичну експертизу;
16) дотримання норм медичної етики;
17) подання скарги і захист своїх прав;
18) відшкодування збитків, заподіяних при наданні медичної допомоги,
а також визначає особливості та механізми реалізації і захисту кожного з перелічених прав, встановлює відповідальність за їх порушення.
Законопроектом запроваджується система дворівневого – державного і громадського контролю за дотриманням прав пацієнтів.
3. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
У даній сфері правовідносини регулюють:
Конституція України (Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР, із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV);
Основи законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 4, ст.19; із змінами, внесеними згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 23-92, ВВР, 1993, № 11, ст. 93; Законами України від 03.02.1993 №2978-XII, ВВР, 1993, № 15, ст.132; від 25.02.1994 №4039а-XII, ВВР, 1994, № 28, ст.235; від 23.09.1994 №183/94-ВР, ВВР, 1994, № 41, ст.376; від 13.10.1994 №200/94-ВР, ВВР, 1994, № 45, ст.404; від 14.02.1997 №70/97-ВР, ВВР, 1997, № 15, ст.115; від 22.02.2000 №1489-III, ВВР, 2000, № 19, ст.143; від 26.12.2002 №380-IV, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86; від 27.11.2003 №1344-IV, ВВР, 2004, № 17-18, ст.250; від 20.04.2004 №1694-IV, ВВР, 2005, № 4, ст.83; від 17.06.2004 №1801-IV, ВВР, 2004, № 43-44, ст.493; від 23.12.2004 №2285-IV, ВВР, 2005, № 7-8, ст.162; від 01.03.2005 №2427-IV, ВВР, 2005, № 13, ст.231; від 25.03.2005 №2505-IV, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267; від 02.06.2005 №2624-IV, ВВР, 2005, № 26, ст.355; від 20.12.2005 № 3235-IV та від 19.01.2006 № 3370-IV).
Реалізація положень поданого законопроекту після його прийняття внесення змін до інших законів України не потребує.
4. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація зазначеного законопроекту не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету.
5. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття Закону
Прийняття законопроекту „Про захист прав пацієнтів” дозволить на практиці реалізувати конституційну гарантію прав громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; запровадити сучасні світові стандарти і підходи під час надання медичних послуг населенню; поліпшити рівень надання медичної допомоги і мінімізувати можливість завдання збитків здоров'ю пацієнтів; забезпечити особливо уважне ставлення до найбільш уразливих груп пацієнтів; встановити цивілізовані партнерські відносини між лікарем і пацієнтом, засновані на довірі, взаємній підтримці та повазі.
Народний депутат України Ю.КАРАКАЙ
Данный Закон України "Про права пацієнтів в Україні" был снят с рассмотрения председателем Верховной Рады Украины В Литвином по требованию руководителя Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Т.Бахтеєвой по надуманым причинам ,чем безусловно значительно ухудшено права граждан на здравоохранение в Украине что прямо запрещено в Конституции Украины(Статтьи 22 и 49) вот Вам и возмутительно - яркий пример корпоративной солидарности врачей и чиновников!!!!
Читаем далее....
Реєстр №1132 від 06.12.2007
н.д. Ю.Каракай
Верховна Рада України
Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я розглянув на своєму засіданні проект закону України про захист прав пацієнтів, поданий народним депутатом України Ю.Каракаєм (реєстр. № 1132).
Законопроект спрямовано на забезпечення прав пацієнтів, зокрема права на життя, свободу вибору лікаря, одержання медичної інформації, якісну і безпечну медичну допомогу та медичну експертизу, збереження психічної та фізичної цілісності, відправлення релігійних обрядів у закладах охорони здоров’я тощо, а також на визначення основних принципів, умов і гарантій реалізації цих прав.
Комітет вважає, що прийняття законопроекту про захист прав пацієнтів сприятиме реалізації конституційного права громадян на охорону здоров'я та встановленню цивілізованих партнерських відносини між лікарем і пацієнтом, заснованих на довірі, взаємній підтримці та повазі.
Однак, слід зазначити, що запропонований автором проект закону занадто перевантажений положеннями, які здебільшого повторюють норми чинного законодавства, зокрема Конституції України, Господарського та Цивільного кодексів України, Основ законодавства України про охорону здоров’я та законодавства про захист прав споживачів.
Так, право на життя пацієнта (ст. 7 проекту), на захист пацієнтів від дискримінації (ст. 8 проекту) гарантовано відповідно статтями 27 та 21 і 58 Конституції України; права пацієнта на свободу вибору лікаря (ст. 9 проекту), на якісну і безпечну медичну допомогу (ст. 10 проекту) врегульовано відповідно статтями 38 та 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я; права пацієнта на одержання медичної інформації (ст. 14 проекту) та недоторканість його особистого життя і збереження професійної медичної таємниці забезпечено статтями 39 та 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я; право пацієнта на подання скарги (ст. 24 проекту) - статтею 30 Закону України про захист прав споживачів та чинними нормами Господарського кодексу України.
Окремі положення законопроекту дублюють також норми законів України «Про психіатричну допомогу», «Про донорство крові та її компонентів», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а також кодексів та законів про працю. Крім того, визначення термінів, що використовуються в законопроекті, не відповідає їх змісту, або взагалі є не зрозумілим.
Так, наприклад, поданий у законопроекті термін “медична інформація”, що унормований статтею 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, тлумачиться як відомості про стан здоров'я пацієнта та медичну допомогу, яка йому надається, включаючи дані про наявність захворювання, діагноз, прогноз, способи діагностики, лікування і профілактики, ризик, пов'язаний з медичним втручанням, інші відомості медичного характеру (ст. 1 проекту). Тобто, медична інформація розглядається в законопроекті лише в контексті інформації про особу.
Проте медична інформація може бути: статистичною (документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів); адміністративною (офіційні документовані дані, які дають характеристику явищ та процесів, що відбуваються у сфері охорони здоров’я, і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції (ч.1 ст. 19-1 Закону України “Про інформацію”). Медична інформація може також розповсюджуватися через засоби масової інформації (медичні газети, журнали, бюлетені та інші види інформації, визначення яких наведено у статтях 20–25 Закону України “Про інформацію”. Отже, медична інформація – це будь-який вид інформації у сфері охорони здоров’я, а не тільки інформація про особу.
Тлумачення терміну “медична документація пацієнта” (ст. 1 проекту) передбачає наявність даних про його приватне (особисте) чи сімейне життя, що не є предметом регулювання цього законопроекту.
У статті 1 відсутня ціла низка термінів, що використовуються у тексті законопроекту, а саме: “самовизначення” (ч. 5 ст. 9 проекту); “прозелітизм” (ч. 1 ст. 12); “ургентний порядок” (ст. 1); “надомні послуги” (ст. 6); “напівстаціонарне відділення” (ст. 1); “альтернативні умови надання медичної допомоги”, “професійна медична таємниця” (ст. 1); “прямі родичі” (абзац 2 ч. 3 ст. 7) тощо.
Статтею 31 законопроекту передбачено створення при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з питань охорони здоров’я Національної комісії із захисту прав пацієнтів, а також регіональних комісій із захисту прав пацієнтів при його територіальних органах, що будуть займатися питаннями, пов’язаними з дотриманням і реалізацією прав пацієнтів. Діяльність цих комісій, на думку Комітету, створюватиме умови для уникнення відповідальності людини за своє здоров’я, в той час як держава виконуватиме всі обов’язки та нестиме повну відповідальність за здоров’я пацієнта.
Незважаючи на те, що автором законопроекту не вбачається додаткове бюджетне фінансування, Комітет Верховної Ради України з питань бюджету, спираючись на розрахунки Міністерства фінансів України, зазначає, що реалізація положень цього проекту закону щорічно потребуватиме близько 200 млн. гривень додаткових бюджетних видатків.
Комітет погоджується з висновком Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України про необхідність доопрацювання цього законопроекту з урахуванням належного техніко-юридичного корегування та правил нормотворчої техніки.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги актуальність питання захисту прав пацієнтів, Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я пропонує поданий народним депутатом України Каракаєм Ю. проект закону України про захист прав пацієнтів (реєстр. № 1132) за результатами розгляду у першому читанні прийняти за основу та доопрацювати його з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій.
Співдоповідачами з цього питання на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народного депутата України Т.Д.Бахтеєву та члена Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, народного депутата України В.І.Коротюка.
Голова Комітету Т.Бахтеєва
читаем далее:
До № 1132,
н.д. Ю.В.Каракай
Верховна Рада України
За дорученням Голови Верховної Ради України В.М.Литвина Комітет з питань охорони здоров’я розглянув пропозицію народного депутата України
Ю.В.Каракая щодо відкликання проекту Закону України “Про захист прав пацієнтів”, (реєстр. № 1132 від 06.12.2007 р.), поданий народним депутатом України Ю.В.Каракаєм, та рекомендує Верховній Раді України, керуючись частиною другою статті 104 Регламенту Верховної Ради України, зазначений законопроект визнати відкликаним та зняти його з розгляду.
Проект постанови Верховної Ради України додається.
Голова Комітету Т.Д.Бахтеєва
читаем далеее...
вноситься народними депутатами
України – членами Комітету з
питань охорони здоров’я Т.Д.Бахтеєвою та іншими
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про відкликання проекту закону
“Про захист прав пацієнтів”
Відповідно до частини другої статті 104 Регламенту Верховної Ради України Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Погодитися з пропозицією народного депутата України
Ю.В.Каракая про відкликання проекту Закону України “Про захист прав пацієнтів”, (реєстр. № 1132 від 06.12.2007 р.), поданий народним депутатом України Ю.В.Каракаєм, та зняти його з розгляду.
Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
Цей закон визначає і конкретизує права пацієнтів в контексті основних прав людини в галузі охорони здоров’я, формує систему, за допомогою якої кожна людина отримує можливість користуватися цими правами та бути захищеним від будь–яких порушень, забезпечити повагу до гідності пацієнта, залучаючи, у разі необхідності, засоби правового захисту.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
Стаття 1. Основні поняття і терміни.
Пацієнт–будь-яка особа, що звернулася за медичною допомогою або скористалася нею, незалежно від того, в якому вона стані, хвора, здорова чи як особа, що погодилася на медико-біологічні дослідження.
Права пацієнта–основні права людини, яка потребує медичної допомоги, на охорону власного здоров’я з точки зору забезпечення доступу до медичного обслуговування, рівноправності, якості та ефективності такої допомоги.
Документи пацієнта–письмові та графічні документи, а також комп'ютерні бази данних, що містять інформацію про пацієнта, включаючи дані про стан його здоров'я, методи медичної допомоги, застосовані у відношенні до нього, дані про його приватне (особисте) чи сімейне життя.
Дискримінація пацієнтів–порушення принципу справедливості при наданні медичної допомоги пацієнтам, що перебувають в однаковому, з медичної точки зору, статусі на основі статевих, релігійних, етнічних, расових, політичних відмінностей, віку, стану здоров'я, соціально-економічного стану та за ознакою особистої антипатії.
Медична послуга–будь-яка дія, виконувана лікарем або іншим медичним працівником, відповідно до існуючих медичних стандартів, що має на меті усунення або попередження порушень здоров'я і порятунок життя пацієнта, що виконується в ургентному порядку або при його зверненні за обстеженням, лікуванням, профілактикою чи реабілітацією.
Медичне втручання–будь-який вплив на пацієнта з метою надання йому медичної допомоги, що виконується лікарем чи іншим надавачем медичних послуг.
Доступ до медичної допомоги–можливість кожного пацієнта реалізувати свої права на одержання відповідно до його потреб медичної допомоги згідно з чинним законодавством і на основі принципів рівності та справедливості.
Надавач медичних послуг–фізична чи юридична особа, що відповідно до законодавства на підставі наявного у нього достатнього рівня кваліфікації, ліцензії або інших документів і дозволів, надає медичні послуги.
Інформація пацієнту–надання пацієнту відомостей про його стан здоров'я, можливі ризики, викликані захворюванням або пропонованим лікуванням, а також відомості про освіту, кваліфікацію і компетенцію практикуючого лікаря і відповідного медичного персоналу, включаючи дані про медичні послуги та їх альтернативи і про те, яким чином ними можна скористатися в лікувально-профілактичній установі, що надає допомогу пацієнту.
Інформована згода пацієнта–попередня умова будь-якого медичного втручання, що передбачає добровільне прийняття пацієнтом рішення про проведення курсу лікування чи отримання медичної процедури після надання йому лікарем достовірної і достатньої інформації в зрозумілій для нього формі, при умові незастосування медичним персоналом примусу, обману, погроз і т.п. при прийнятті пацієнтом зазначеного рішення.
Відмова від лікування–добровільне заперечення пацієнтом запропонованої медичної допомоги чи припинення її після надання лікарем повної і достовірної інформації у зрозумілій для нього формі про стан здоров'я, прогноз і можливі наслідки такої відмови.
Конфіденційність медичної інформації–нерозголошення довірчої інформації щодо діагностики, лікування чи профілактики захворювання, а також про особисте, сімейне життя або інших відомостей про пацієнта, що стали відомими медичним працівникам у процесі надання медичної допомоги.
Недоторканність пацієнт–визначений законом механізм захисту особистості від фізичного, морального, психічного примусу при наданні медичної допомоги.
Самовизначення пацієнта–можливість пацієнта самостійно здійснювати вибір при отриманні медичної допомоги, а також під час його участі в процесі навчання, наукових і медико-біологічних дослідженнях .
Особисте майно пацієнта–документи, одяг, фінансові та матеріальні цінності, медикаменти, продукти харчування, предмети індивідуального користування, у т.ч. релігійні чи художні, що належать пацієнту.
Стаття 2. Законодавство України про права пацієнтів.
Законодавство України про права пацієнта складається з відповідних положень Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров'я, цього Закону, інших законодавчих та нормативно-правових актів України, що регулюють відносини в галузі забезпечення і захисту прав пацієнта.
Право пацієнтів на соціальне обслуговування реалізується відповідно до законодавства України про соціальний захист населення.
Закони й інші нормативно-правові акти, що прийматимуться в Україні, не можуть обмежувати права пацієнта, передбачені цим законом.
Стаття 3. Сфера застосування закону.
Чинність цього закону поширюється на громадян України, органи державної влади і місцевого самоврядування, заклади охорони здоров'я усіх форм власності, медичний персонал, що має відповідні кваліфікацію і навички, необхідні для надання медичних послуг, а також іноземних громадян і осіб без громадянства, що тимчасово чи постійно перебувають в Україні, якщо міжнародними договорами не передбачене інше.
Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж передбачені цим законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 4. Принципи забезпечення прав пацієнтів.
Основним принципом цього закону є дотримання прав людини в системі охорони здоров'я України.
Держава створює умови, що забезпечують реалізацію основних прав і свобод людини при наданні медичної допомоги і зв'язаних з цим державних гарантій, проголошених Конституцією України, чинним законодавством України і міжнародними документами, ратифікованими Україною.
Надання медичної допомоги кожному пацієнту в Україні повинно грунтуватися на таких принципах:
-повага до особистості пацієнта та його гідності, включаючи право на самовизначення;
-забезпечення захисту здоров'я в обсязі, можливостей існуючих засобів профілактики і лікування хвороб;
-прагнення до досягнення максимальної якості медико-санітарної допомоги;
-забезпечення доступу до медичної інформації, що стосується особисто пацієнта та її конфіденційності;
-виключення будь-якої дискримінації стосовно доступу до медичної допомоги.
РОЗДІЛ II. Спеціальна частина.
Усвідомлюючи можливість виникнення практичних, етичних і юридичних труднощів, лікарі зобов’язані діяти за власною совістю і завжди в інтересах свого пацієнта.
Стаття 5. Права пацієнтів.
Даний закон встановлює наступні права пацієнтів в Україні:
-право на рівний і справедливий доступ до медичної допомоги;
-право на безпеку і якість медичної допомоги;
-право на фізичну і психічну цілісність і недоторканність;
-право на одержання медичної інформації, що стосується особисто пацієнта;
-право виражати згоду, що грунтується на повній медичній інформації;
-право на вибір і відмову від медичного втручання ;
-право на конфіденційність;
-право на недоторканність особистого життя пацієнта та спілкування;
-право на дотримання норм медичної етики стосовно пацієнта;
-право на відшкодування збитків для здоров’я заподіяних при наданні медичної допомоги.
-право на подання скарги і захист своїх прав.
Стаття 6. Право на доступ до медичної допомоги.
Медичні послуги повинні плануватися й організовуватися у такий спосіб, який би давав можливість пацієнтам на рівний доступ до них, тобто незалежно від таких відмінностей, як раса, мова, релігія, стать, політичні чи філософські погляди, соціальний чи економічний стан, вік, ознаки генетичної спадковості.
Будь-яка відмова лікувальної установи або медичного працівника без законних підстав, передбачених правовими актами, у наданні пацієнтам медичної допомоги є неприпустимою і розглядається як дискримінація.
В усіх випадках, коли обставини надання медичної допомоги потребують від лікаря здійснити вибір пацієнта, обумовлений черговістю її надання, такий вибір повинен бути зроблений без дискримінації, справедливим чином і обгрунтований тільки медичними критеріями. Пацієнта можна залишити очікувати медичну допомогу тільки тоді, коли цього не можна уникнути і на якнайкоротший час.
Стаття 7. Право на якісну і безпечну медичну допомогу.
Пацієнти мають право на якісну медичну допомогу, що відповідає як сучасним технологічним стандартам, так і принципам людяності у стосунках між пацієнтом і надавачем медичних послуг.
Кожному пацієнту при будь-якому медичному втручанні повинна бути гарантована якість і безпека наданої медичної допомоги з метою задоволення потреб, обумовлених його станом, і виключення невиправданого ризику для життя і здоров'я.
Держава забезпечує якість і безпеку медичної допомоги пацієнтам завдяки відповідній системі сертифікації, ліцензування, акредитації і стандартизації, а також належній підготовці і перепідготовці медичного і фармацевтичного персоналу на підставі існуючих державних стандартів навчання, і здійснює контрольні функції за будь-якою медичною практикою.
При наданні медичної допомоги пацієнтам повинні використовуватися методики, медикаменти, устаткування і засоби медичного призначення, розроблені, виготовлені чи придбані згідно із встановленими правилами і державними стандартами.
Будь-яке медичне втручання повинно здійснюватися з дотриманням відповідних санітарних норм .
Відповідальність за дотримання безпеки медичної діяльності стосовно здоров'я і життя пацієнтів в закладах охорони здоров'я несе адміністрація цих установ або приватно-лікуючий медичний працівник за місцем здійснення своєї практики.
Стаття 8. Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності при медичному втручанні.
Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності організму пацієнта є обов'язковою умовою надання йому медичної допомоги і не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачені чинним законодавством України. Це право може бути обмежене чи порушене тільки для порятунку життя пацієнта.
Рішення про медичне втручання, здатне спричинити погіршення фізичного чи психічного стану здоров'я пацієнта, з метою порятунку його життя чи лікування, спираючись на положення статей 7 і 8 цього закону пацієнт, випадку своєї дієздатності, приймає сам на основі повної інформації, наданої лікуючим лікарем, про що робиться запис у медичній документації пацієнта. Рішення про необхідність такого втручання, при недієздатності пацієнта, приймає консиліум лікарів, а в екстренних випадках, якщо неможливо зібрати консиліум, - лікуючий (черговий) лікар, про що також робиться запис у медичній документації пацієнта.
У процесі надання хірургічної допомоги пацієнту не допускається вилучення будь-яких протезів, органів, тканин і середовищ організму, включаючи тканини і середовища, що відриваються в процесі пологів і абортивний матеріал ні на які інші цілі, крім нормалізації стану здоров’я пацієнта.
Стаття 9. Право пацієнтів на одержання інформації.
Кожен пацієнт при зверненні за медичною допомогою повинен бути поінформований про свої права як пацієнта.
При зверненні в лікувально-профілактичну установу пацієнт має право на одержання інформації про медичні послуги, що надаються в ній, порядок й умови їхнього надання, про освіту, кваліфікацію і компетенцію лікуючого лікаря і медичного персоналу, що мають відношення до процесу його лікування.
Лікуючий лікар зобов'язаний надати пацієнту інформацію про стан його здоров'я, мету та переваги запропонованих досліджень і лікувальних заходів, альтернативні методи лікування, прогноз можливого розвитку захворювання, ризики для життя і здоров'я.
Інформація про стан здоров'я пацієнта повинна надаватися в доступній та зрозумілій пацієнту мові і формі, уникаючи використання незвичних для нього термінів.
Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби й іншими документами, що можуть бути йому необхідні для подальшого лікування.
Пацієнт має право звернутися до “іншої медичної думки”, тобто за консультацією до інших спеціалістів, із цією метою він може одержувати дані з історії своєї хвороби.
Пацієнт має право вимагати корекції, заповнення, уточнення або виключення даних особистого і медичного характеру, якщо вони є неточними або не мають відношення до обгрунтування діагнозу і проведення лікування.
Інформація може бути прихованою від пацієнта лише в тих випадках, коли є вагомі підстави думати, що вона може нанести шкоду його здоров'ю. У цьому випадку інформація надається членам родини чи законному представнику пацієнта з урахуванням особистих інтересів пацієнта. У такий же спосіб лікар діє, якщо пацієнт знаходиться в несвідомому чи недієздатному стані. Неповнолітньому пацієнту у віці від 15 до 18 років також повинна бути надана необхідна інформація, як і його законним представникам.
При виписці з лікувально-профілактичного закладу пацієнт має право отримати витяг з історії хвороби із зазначенням діагнозу і об’єму проведеного лікування.
Стаття 10. Право на інформовану згоду.
Обов'язковою попередньою умовою будь-якого медичного втручання є згода на це дієздатного пацієнта, отримана на основі наданої йому повної й об'єктивної інформації про таке втручання.
Згоду або незгоду на медичне втручання пацієнт повідомляє лікуючому лікарю або адміністрації установи охорони здоров'я.
Якщо пацієнтами є обмежено дієздатні особи, то при одержанні згоди їхніх законних представників на медичне втручання повинна також враховуватися думка самих пацієнтів, яких необхідно залучати до процесу ухвалення рішення у той спосіб, у який вони на це здатні і дозволяють обставини.
Згода пацієнта на медичне втручання може бути виражена усно, письмово або іншим способом. В усіх випадках, коли невиконання медичного втручання може привести до важких наслідків для пацієнта, відмова, надана йому або його законним представникам повинна бути виражена тільки в письмовій формі за підписом пацієнта або його законного представника.
Згода пацієнта необхідна в усіх випадках консервації і використання будь-яких компонентів людського тіла, у т.ч. з метою діагностики чи лікування.
У випадку коли лікар вважає, що медичне втручання необхідне для порятунку життя пацієнта або поліпшить стан його здоров'я, а сам пацієнт не взмозі прийняти рішення і його законний представник не приймає рішення про проведення медичного втручання або є відсутнім, лікар таке втручання робить.
Вирішення суперечностей після виконання такого медичного втручання проводиться в судовому порядку відповідно до законодавства.
Інформована згода пацієнта є обов'язковою умовою його участі в процесі клінічного навчання, медичних і наукових експериментів.Усі протоколи повинні бути надані відповідній етичній експертизі. Медичні і наукові експерименти не можуть бути проведені на пацієнтах, що самі не можуть висловити згоду й у них відсутній законний представник, а також на особах, які перебувають в місцях позбавлення волі.
Стаття 11. Право на вибір та відмову від медичного втручання .
Пацієнт має право здійснювати самостійний і усвідомлений вибір у процесі діагностики, лікування, навчання, наукових і медичних експериментів на основі самовизначення.
Пацієнт має право на вибір практикуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника чи лікувально-профілактичної установи, за умови, якщо вони мають можливість забезпечити йому відповідну медичну допомогу.
Якщо за медичними показами є доцільним переведення пацієнта в інший лікувально-діагностичний заклад або виписку його додому, то пацієнт має право знати причини такого переводу або виписки. Необхідною умовою переводу є згода іншого закладу прийняти хворого. Якщо після виписки необхідно продовжити лікування або догляд за місцем проживання, то перед випискою необхідно пересвідчитися в тому, що відповідне лікування або догляд будуть реально здійснені.
Пацієнт має право вибору запропонованих йому методів лікування, діагностики і профілактики на основі повної та об'єктивної інформації, що йому зобов'язаний надати лікуючий лікар чи медичний працівник, що має відношення до його лікування.
Пацієнт може вимагати переведення в іншу установу охорони здоров'я, що повинно бути здійснене відповідно до діючого порядку, визначеного законодавством і якщо ця установа має можливість забезпечити відповідне лікування.
Пацієнт має право на заміну лікуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника, причетного до його лікування, за умови, якщо його вимоги обґрунтовані.
Кожен пацієнт має право на повну чи часткову відмову від пропонованої медичної допомоги за умови, якщо йому докладно були роз'яснені наслідки цього рішення.
Відмова від медичного втручання повинна бути добровільною, оформлятися письмово і завірятися підписом пацієнта після одержання ним повної інформації про необхідність запропонованого лікування і можливих наслідків прийнятого ним рішення і включатися в медичну документацію пацієнта.
Пацієнт має право залишити установу охорони здоров'я в будь-який час, навіть якщо його лікар буде вважати продовження лікування необхідним. Водночас пацієнту це може бути заборонено, якщо його стан здоров'я може наразити на небезпеку чи принести шкоду здоров'ю інших осіб.
У випадках недієздатності пацієнта відмову від пропонованої медичної допомоги може виразити його законний представник.
Якщо законний представник неповнолітнього чи визнаного недієздатним пацієнта відмовляється від медичного втручання стосовно до пацієнта, але це не має екстреного характеру, проте необхідне для збереження здоров'я пацієнта, рішення про таке втручання приймає суд за поданням адміністрації установи охорони здоров'я, у якій пацієнту було рекомендовано зазначене медичне втручання.
Реалізація права на повну або часткову відмову від пропонованої медичної допомоги може бути обмежене у випадках, передбачених чинним законодавством України, з метою захисту здоров'я, прав і законних інтересів, як самого пацієнта, так і інших осіб.
Пацієнт має право на повну чи часткову відмову від надання інформації щодо свого здоров’я, якщо він висловить таке побажання, призначити у встановленому законом порядку представника для інформування його від свого імені, крім випадків, коли лікар вважає, що пацієнт повинний знати про суть свого захворювання, а також якщо він може наразити на небезпеку здоров’я інших осіб.
Кожен пацієнт має право на відмову від участі в біомедичних дослідженнях, навіть якщо вони поєднані з наданням йому медичної допомоги. Така відмова пацієнта не може бути причиною обмеження його в правах і не повинна бути причиною дискримінації стосовно нього.
Стаття 12. Право на конфіденційність.
Усі медичні дані про стан здоров'я пацієнта, діагноз, прогноз і лікування так само, як і будь-яка інша інформація персонального характеру, є конфіденційними і не можуть бути розкриті для третіх осіб навіть після його смерті.
Конфіденційна інформація може бути розкрита тільки тоді, коли на це є персональна згода пацієнта чи у випадках, передбачених законом. Лікувальна установа так само, як і медичні працівники, несуть відповідальність за збереження і нерозголошення інформації про стан здоров'я пацієнта, включаючи дані про його особисте життя, що стали відомими в процесі надання медичної допомоги, а також інформацію, що міститься в письмових документах, архівах і комп'ютерних базах данних, у т.ч. інформацію про особисте майно пацієнта.
Пацієнт може зробити заяву про осіб, що не повинні бути проінформовані про його стан здоров'я. Ступінь захисту інформації повинна бути адекватною формі приховування данних. Якщо згідно чинного законодавства медичний заклад надає конфіденційну інформацію третій стороні пацієнт має право вчасно про це довідатись. Компоненти людського тіла, з яких можна отримати ідентифікаційну інформацію, також повинні зберігатися з дотриманням вимог захисту.
Стаття 13. Право на недоторканність особистого життя пацієнтів та на спілкування .
Пацієнти мають право на особисте життя й особисте майно, а також на їхню недоторканність у стінах лікувальної установи в рамках установлених цим закладом правил внутрішнього розпорядку, складених відповідно до чинного законодавства і на підставі принципу поваги до особистості пацієнта та його гідності. Під час перебування в установі охорони здоров'я пацієнти мають право:використувати підтримку родини і друзів, приймати їх у визначеному в лікарні місці, зустрічатися з адвокатом, запрошувати нотаріуса для здійснення угод від свого імені. Якщо стан здоров'я дорослого пацієнта чи дитини цього вимагає, будь-яка особа на вибір пацієнта чи батьки дитини мають право постійно знаходитися біля хворого. У такий же спосіб мати має право на постійне перебування біля її новонародженої дитини .
Пацієнт має право на духовну і пасторську допомогу, зустрічатися зі священнослужителем наодинці, і мати умови для відправи релігійних обрядів, якщо це не порушує внутрішнього розпорядку установи охорони здоров'я, у тому числі в окремому приміщенні. Якщо пацієнт не досягнув 18 років, він має право продовжувати навчання, перерване хворобою за програмами загальноосвітньої школи. Пацієнт має право мати і придбати за свій рахунок предмети особистої гігієни, користуватися власним одягом, одержувати і відправляти за свій рахунок кореспонденцію, речові і грошові перекази, користуватися за свій рахунок телефоном, подавати скарги і заяви в порядку, встановленому законодавством України.
Вторгнення в особисте чи сімейне життя пацієнта не допускається без його згоди і за умови, що це необхідно для діагностики, лікування чи медичного догляду.
При порушенні норм даної статті пацієнт має право звернутися в судові чи адміністративні органи за захистом своїх порушених прав.
Стаття 14. Право пацієнта на дотримання норм медичної етики та у лікувальній практиці з використання досягнень біомедицини
Медичні працівники мають етичний обов’язок і професійні зобов’язання діяти в інтересах пацієнта у будь-який час. Інтереси та благополуччя окремої людини домінують над інтересами суспільства або науки.
Діяльність медичного персоналу будь-якої установи охорони здоров'я в процесі надання медичної допомоги пацієнтам повинна бути заснована на дотриманні норм медичної етики, що включають у себе:
-поважне і гуманне ставлення медичного й обслуговуючого персоналу;
-полегшення фізичних і моральних страждань, включаючи знеболення, пов'язаних із захворюванням чи медичним втручанням відповідно до наявних наукових знань;
-індивідуальний підхід до пацієнта в процесі надання медичної допомоги;
-дотримання лікарської таємниці;
-гуманне ставлення в термінальній стадії невиліковного захворювання .
Пацієнт має право прийняти або відхилити духовну і моральну підтримку, включаючи допомогу духовної особи відповідної конфесії.Хворий, що помирає, має право на гуманне поводження і на гідну смерть Евтаназія (акт навмисного переривання життя пацієнта) або прискорення його смерті не може бути виконана медичним працівником навіть за проханням самого пацієнта або його близьких родичів. Допомога лікаря при самовбивстві, подібна евтаназії, навіть безнадійно хворого є неетичною.
Дотримання даних норм забезпечується медичним персоналом і керівництвом установ охорони здоров'я усіх форм власності, що надають медичну допомогу пацієнтам.
Втручання з метою модифікації геному людини може здійснюватися лише в профілактичних, діагностичних або терапевтичних цілях і лише за умови, що воно не спрямоване на зміну геному нащадків. Створення ембріонів людини для дослідницьких цілей, а також клонування людини забороняється. Неприпустимим є використання допоміжних медичних технологій для вибору статі дитини, яка має народитися за винятком випадків, коли це робиться задля уникнення серйозних спадкових захворювань, що пов’язані зі статтю.
Етичним має бути ставлення і до тіла померлого. При відсутності родичів, інших законних представників померлого допускається використання органів і тканин тіла покійного в навчальних і наукових цілях за умов дотримання права на повагу до тіла померлого й у порядку, передбаченому законодавством України.
Не допускається експорт і імпорт трупів і трупного матеріалу на комерційній чи іншій основі, крім випадків з наступним похованням.
Стаття 15. Право на подання скарги.
Кожен пацієнт має право оскаржити в судовому чи адміністративному порядку дії будь-якого медичного працівника щодо порушення його соціальних або індивідуальних прав, якщо він вважає, що вони нанесли йому моральну чи матеріальну шкоду. Оскарження повинно бути виконане відповідно до вимог діючого законодавства України.
Адміністративний порядок оскарження передбачає подачу письмової скарги вищестоящому за підпорядкуванням медичному працівнику або органу охорони здоров'я.
Письмова скарга подається і зобов'язана бути розглянутою відповідно до вимог закону України “Про звернення громадян”, іншими нормативними актами.
Оскарження в судовому порядку передбачає встановлений цивільним законодавством механізм звернення в суд або зі скаргою на дії посадової особи або з позовом про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної пацієнту медичним працівником.
Захист прав пацієнта в судовому або адміністративному порядку здійснюється відповідно до загальних правил цивільного кодексу, цивільного процесуального кодексу України й інших нормативних актів України.
У випадку порушення прав пацієнта в галузі охорони здоров’я в результаті недобросовісного виконання медичними або фармацевтичними працівниками своїх професійних обов’язків, що спричинило пошкодження здоров’я громадянина або його смерть, відшкодування здійснююється винними особами в об’ємі визначеному законодавством України.
Стаття 16. Права розумово відсталих осіб
Розумово відстала особа, по можливості, повинна мати ті ж права, що і інші громадяни, зокрема право на медичне обслуговування і лікування, а також, на навчання і відновлення працездатності, що дозволятиме їй розвивати свої здібності і практику до належної соціальної адаптації.
У тих випадках, коли це можливо, розумово відстала особа повинна проживати в колі своєї сім’ї або з опікунами і брати участь в різних формах життя суспільства. При необхідності утримання такої людини в спеціалізованому закладі слід прагнути, щоб нове середовище і умови проживання якнайменше відрізнялись від умов звичайного способу життя.
Розумово відстала особа має право на захист від експлуатації, нанесення шкоди здоров’ю і принизливого ставлення. У випадку судового процесу, викликаного подібними діями вона має право на належне дотримання законності, що враховує ступінь її розумового розвитку.
Стаття 17. Обмеження прав пацієнта.
У процесі надання медичної допомоги права пацієнта можуть бути піддані тільки таким обмеженням, що не суперечать основним принципам прав людини і відповідають чинному законодавству.
Права і свободи пацієнта можуть бути обмежені тільки при необхідності надання йому термінової медичної допомоги, коли це є єдиним шляхом порятунку його життя, а також збереження здоров'я інших осіб чи пацієнтів. Обмеження прав, однак, не повинно принижувати людської гідності чи мати характер покарання.
Обмеження прав пацієнтів на дачу згоди на медичне втручання, на відмову від лікування, на вибір і самовизначення, що допускає примусову госпіталізацію і лікування, можливе тільки на підставі рішення суду відповідно до чинного законодавства України при наявності у пацієнта захворювань, небезпечних для здоров'я оточуючих.
Проведення визначених методів лікування, діагностики і профілактики захворювання, травми чи отруєння може потребувати обмеження прав і свобод пацієнта, що обумовлено прагненням до досягнення максимальної користі для здоров'я пацієнта.
Кожне таке обмеження прав пацієнта повинно бути обґрунтовано методикою проведеного стосовно нього лікування і може включати обмеження рухливості, спілкування, дієти, режиму, встановленого в установі охорони здоров'я, де проводиться відповідне лікування, та інші обмеження, про що пацієнт повинен бути поінформований.
При недієздатності або обмеженій дієздатності пацієнта необхідність обмеження його прав при проведенні встановленої стосовно його методики лікування повинна бути роз'яснена його представнику.
РОЗДІЛ III. МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ.
Стаття 18. Гарантії забезпечення прав пацієнта.
Система, що забезпечує гарантії прав пацієнтів в Україні, а також їхню реалізацію і захист, складається із закладів охорони здоров'я і їхніх посадових осіб, центральних і місцевих органів управління системою охорони здоров'я, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, судових і правоохоронних органів громадських організацій.
Органи державної влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень видають нормативно-правові акти, що передбачають і закріплюють відповідні права пацієнтів, порядок їхньої реалізації, захист і юридичну відповідальність за їхні порушення,
також здійснюють контроль за дотриманням норм, закріплених у виданих ними нормативно-правових актах у рамках наданої їм законом компетенції.
В усіх інших випадках контроль за дотриманням правових норм, що стосуються прав пацієнтів, здійснюють правоохоронні органи, а відновленням порушених прав пацієнтів займаються судові органи відповідно до існуючого в Україні порядку.
Адміністрація установ охорони здоров'я і їхні посадові особи зобов'язані сприяти реалізації і захисту прав пацієнтів, дотримуючись норм і принципів цього закону, інших нормативних актів з питань прав пацієнтів в Україні.
Ніякі рішення влади органів виконавчої та представницької не повинні обмежувати права пацієнтів більше, ніж це передбачено законодавством України.
Стаття 19. Механізм здійснення захисту прав пацієнтів.
Здійснення перерахованих у цьому законі прав пацієнтів забезпечується державним механізмом їхньої реалізації. Даний механізм закріплений діючим в Україні цивільним (господарським), адміністративним, трудовим, кримінальним законодавством.
Відповідальність за порушення прав пацієнтів настає в кожному конкретному випадку відповідно до чинного законодавства України. Це засвідчує що будь-який пацієнт має право звернутися зі скаргою у встановленому законом порядку в орган охорони здоров'я чи у вищестоящій посадовій особі установи охорони здоров'я або безпосередньо в судові органи з позовом про відшкодування морального чи матеріального збитку, чи скаргою на дії посадових осіб лікувальної установи.
У випадках, коли пацієнт не взмозі скористатися наданими цим законом правами особисто, ці права повинні бути здійснені його законним представником чи опікуном, а якщо вони відсутні, то лікувально-профілактична установа повинна здійснити заходи щодо реалізації прав пацієнта.
Посадові особи лікувальних установ, що порушили права пацієнта в ході надання йому медичної допомоги, несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до законодавства України. При здійсненні медичним працівником дій, що підпадають під кваліфікацію статей Кримінального Кодексу України, вони несуть кримінальну відповідальність.
Органами державного контролю за дотриманням вимог даного Закону є органи державної влади і місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень і повноважень відповідних посадових осіб, спеціалізовані державні органи в справах захисту прав і свобод людини і громадянина.
Органами суспільного контролю за дотриманням даного Закону є громадські організації та органи, політичні партії, державні і недержавні засоби масової інформації, спеціалізовані громадські організації в справах захисту прав і свобод людини і громадянина.
Стаття 21. Громадський контроль за дотримання прав пацієнтів. Права громадських об'єднань щодо захисту прав пацієнтів.
Окрім державного контролю, в Україні здійснюється громадський контроль за дотриманням прав пацієнтів як споживачів медичних послуг.
Громадський контроль в Україні здійснюють недержавні громадські організації, рухи, об'єднання (політичні і неполітичні), засоби масової інформації й інші об'єднання громадян.
Громадські об'єднання реалізують захист прав пацієнта як самостійно, так і на основі угод з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, учасниками системи медичного обслуговування шляхом свого представництва у громадських, консультативних і наглядових радах, утворених в органах місцевого самоврядування й органах керування системою охорони здоров'я, а також іншими незабороненими законом способами.
Громадські об'єднання мають право пред'являти позови в суди, представляти інтереси пацієнта в суді й органах позасудового розгляду скарг і претензій пацієнта у спосіб, встановленне чинним законодавством.
Для виконання функцій громадського контролю громадські об'єднання громадян мають право одержувати необхідну інформацію, що відноситься до захисту прав пацієнтів, вносити в органи законодавчої і виконавчої влади, медичні установи пропозиції про заходи для поліпшення реалізації і захисту прав пацієнтів і підвищення якості медичних послуг.
Стаття 22. Відповідальність за порушення прав пацієнта
Особи, винні у порушенні прав пацієнта, визначених цим законом, несуть відповідальність у випадках і в порядку, передбачених цивільним, адміністративним чи карним законодавством України. Шкода, заподіяна здоров'ю пацієнтів у результаті порушення їхніх прав, підлягає відшкодуванню у спосіб, встановлений цивільним законодавством України.
Факт здійснення стосовно пацієнтів протиправних дій, що спричинили заподіяння шкоди їхньому здоров'ю, може бути визнаний у результаті досудового розгляду із залученням організацій із захисту прав пацієнтів, представників інших громадських організацій і професійних медичних асоціацій, страхових організацій і (чи) у судовому порядку.
Умови і порядок страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, що заподіяна здоров'ю пацієнта, а також порядок виплати компенсацій визначаються законодавством України.
РОЗДІЛ IX. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 23 Порядок введення в чинність цього закону.
Цей закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Закони й інші нормативно-правові акти України, до введення в чинність цього закону, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.
Кабінету Міністрів України, органам державної влади протягом трьох місяців з дня офіційного опублікування цього закону привести свої правові акти у відповідність з цим законом. Уряду України протягом трьох місяців внести у Верховну Раду України пропозиції про внесення відповідно до цього закону змін і доповнень у раніше прийняті закони і про встановлення (посилення) відповідальності за порушення цього закону.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України
„Про захист прав пацієнтів”
1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
10 грудня 1948 року в Парижі Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла і проголосила Загальну декларацію з прав людини. Її прийнято вважати “загальним стандартом для досягнень усіма націями і народами, щоб кожна людина і суспільство в цілому, пам’ятаючи про цей документ, сприяли визнанню цих прав та свобод і поступово, за допомогою національних та міжнародних засобів забезпечували загальне й ефективне визначення і дотримання цих прав”.
Одним з ключових загальновизнаних прав людини є право на охорону здоров’я та медичне обслуговування.
Так, стаття 3 Конституції України встановлює, що „Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Основний закон держави гарантує кожному право на захист життя і здоров’я від протиправних посягань (стаття 27), право на здорові умови праці та заборону шкідливих і небезпечних робіт для окремих категорій людей (стаття 43), право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49); передбачає обмеження прав на збирання і розповсюдження інформації, сповідування релігії та відправляння релігійних обрядів, діяльність політичних партій та громадських об’єднань, проведення масових заходів і страйків, якщо це загрожує здоров’ю населення (статті 34, 35, 36, 37, 39, 44). Така серйозна увага до цього питання вимагає адекватного законодавчого відображення і широкого розкриття норм, пов’язаних із забезпечення охорони здоров’я населення.
Адже проблеми побудови суспільства, у якому максимально реалізуються права громадян і ефективно розв’язуються конфліктні ситуації, багато в чому і дуже часто стосуються прав громадян в області саме тих гарантій, які надаються законами про охорону здоров'я. Права пацієнта, їх реалізація, економічне й законодавче забезпечення — досить важливі для українського суспільства теми, тому що пов’язані з ними проблеми зачіпають інтереси кожного його члена.
Проте, за 16 років незалежності в Україні так і не було врегульоване питання забезпечення реалізації, охорони і захисту прав пацієнтів – у той час як ця проблема постійно перебуває у полі зору як міжнародних організацій, так і національних парламентів провідних країн світу.
У 1981 році 34-ою Всесвітньою медичною асамблеєю було прийнято Лісабонську декларацію прав пацієнта, яка була доповнена і розширена затвердженим 45-ою Всесвітньою медичною асамблеєю у жовтні 1993 року Положенням про захист прав і конфіденційність пацієнта.
У березні 1994 року в Амстердамі була прийнята Європейська декларація сприяння правам пацієнтів. Відповідно до неї набули чинності "Європейські принципи по правах пацієнта", які визначають загальні для європейських країн - учасниць умови Всесвітньої організації охорони здоров’я, яких необхідно дотримуватись в сфері захисту прав пацієнта.
У 1996 році в Раді Європи була прийнята Європейська Конвенція по правах людини і біомедицині, у яку включені також і питання, пов'язані з правами пацієнтів.
Одночасно активно розгорнувся процес формування національного законодавства у відповідній сфері. Так, у 1989 році прийнятий закон про права й обов'язки пацієнтів у Республіці Сан-Марино, у 1992 році – закон про статус і права пацієнтів у Фінляндії, у 1994 році внесені зміни до Цивільного кодексу у вигляді повного набору прав пацієнтів у Нідерландах, у 1996 році прийнятий закон про права пацієнтів і компенсацію за шкоду, заподіяну їх здоров'ю, у Литві та закон про права пацієнтів в Ізраїлі, у 1997 році – в Іспанії, у 1998 році – у Данії, у 1999 році – в Норвегії, у 2002 році – у Франції. Протягом наступних двох років права пацієнтів включені в загальне законодавство про охорону здоров'я в Португалії, Словенії, Словаччині, Угорщині, Італії та інших країнах. У 2005 році закони про права пацієнтів прийняті на Кіпрі, а також у США у вигляді білля Палати представників про поліпшення ставлення до пацієнта і його навчання. Усього прийняті закони про права пацієнтів уже в 17 країнах.
Враховуючи нинішній стан розвитку медицини в Україні, відсутність єдиних стандартів надання обов’язкової допомоги, нерозвиненість громадських правозахисних інституцій, прийняття аналогічного акту для захисту прав пацієнтів в Україні є надзвичайно актуальним. Більшість з громадян України нині не знають і навіть не підозрюють про існування прав і правил, що регулюють взаємини між хворим, з одного боку, і державою, медичною установою та медичним працівником — з іншої.
2. Загальна характеристика і основні положення проекту акту
Запропонований законопроект „Про захист прав пацієнтів” ставить за мету:
- підтвердити і підтримувати фундаментальні права людини та людські цінності в системі охорони здоров'я, зокрема захищати фізичну і психічну цілісність, гідність і незалежність пацієнта;
- надати пацієнтам центральне місце в системі охорони здоров'я;
- зробити медичну допомогу більш доступною, а також рівною для всіх пацієнтів;
- надати підґрунтя для відстоювання прав пацієнтів у їх відносинах з медичними установами й медичним персоналом;
- допомагати пацієнтам одержувати ефективне лікування та мінімізувати можливість завдання збитків здоров'ю пацієнтів;
- встановити цивілізовані відносини „пацієнт – лікар”, засновані на довірі, взаємній підтримці та повазі;
- гарантувати якість медичної допомоги, забезпечити особливо уважне ставлення до найбільш уразливих груп пацієнтів (дітей, літніх осіб, хронічно хворих та інвалідів).
Законопроект встановлює основні права пацієнтів, які повністю відповідають гарантованим у державах Європейського Союзу, а саме право на:
1) життя;
2) недискримінаційний, рівний і справедливий доступ до медичної допомоги;
3) свободу вибору медичної допомоги та у процесі медичного втручання;
4) безпеку і якість медичної допомоги;
5) фізичну і психічну цілісність;
6) відправлення релігійних обрядів у медичних закладах;
7) участь у плануванні та проведенні лікування;
одержання медичної інформації та внесення змін до неї;9) недоторканність особистого життя пацієнта та збереження професійної медичної таємниці;
10) згоду на медичне втручання;
11) відмову від медичного втручання;
12) доступність необхідної допомогу;
13) полегшення болю і страждань;
14) врахування особливих потреб дітей під час надання медичної допомоги;
15) медичну експертизу;
16) дотримання норм медичної етики;
17) подання скарги і захист своїх прав;
18) відшкодування збитків, заподіяних при наданні медичної допомоги,
а також визначає особливості та механізми реалізації і захисту кожного з перелічених прав, встановлює відповідальність за їх порушення.
Законопроектом запроваджується система дворівневого – державного і громадського контролю за дотриманням прав пацієнтів.
3. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
У даній сфері правовідносини регулюють:
Конституція України (Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР, із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV);
Основи законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 4, ст.19; із змінами, внесеними згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 23-92, ВВР, 1993, № 11, ст. 93; Законами України від 03.02.1993 №2978-XII, ВВР, 1993, № 15, ст.132; від 25.02.1994 №4039а-XII, ВВР, 1994, № 28, ст.235; від 23.09.1994 №183/94-ВР, ВВР, 1994, № 41, ст.376; від 13.10.1994 №200/94-ВР, ВВР, 1994, № 45, ст.404; від 14.02.1997 №70/97-ВР, ВВР, 1997, № 15, ст.115; від 22.02.2000 №1489-III, ВВР, 2000, № 19, ст.143; від 26.12.2002 №380-IV, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86; від 27.11.2003 №1344-IV, ВВР, 2004, № 17-18, ст.250; від 20.04.2004 №1694-IV, ВВР, 2005, № 4, ст.83; від 17.06.2004 №1801-IV, ВВР, 2004, № 43-44, ст.493; від 23.12.2004 №2285-IV, ВВР, 2005, № 7-8, ст.162; від 01.03.2005 №2427-IV, ВВР, 2005, № 13, ст.231; від 25.03.2005 №2505-IV, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267; від 02.06.2005 №2624-IV, ВВР, 2005, № 26, ст.355; від 20.12.2005 № 3235-IV та від 19.01.2006 № 3370-IV).
Реалізація положень поданого законопроекту після його прийняття внесення змін до інших законів України не потребує.
4. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація зазначеного законопроекту не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету.
5. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття Закону
Прийняття законопроекту „Про захист прав пацієнтів” дозволить на практиці реалізувати конституційну гарантію прав громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; запровадити сучасні світові стандарти і підходи під час надання медичних послуг населенню; поліпшити рівень надання медичної допомоги і мінімізувати можливість завдання збитків здоров'ю пацієнтів; забезпечити особливо уважне ставлення до найбільш уразливих груп пацієнтів; встановити цивілізовані партнерські відносини між лікарем і пацієнтом, засновані на довірі, взаємній підтримці та повазі.
Народний депутат України Ю.КАРАКАЙ
Данный Закон України "Про права пацієнтів в Україні" был снят с рассмотрения председателем Верховной Рады Украины В Литвином по требованию руководителя Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Т.Бахтеєвой по надуманым причинам ,чем безусловно значительно ухудшено права граждан на здравоохранение в Украине что прямо запрещено в Конституции Украины(Статтьи 22 и 49) вот Вам и возмутительно - яркий пример корпоративной солидарности врачей и чиновников!!!!
Читаем далее....
Реєстр №1132 від 06.12.2007
н.д. Ю.Каракай
Верховна Рада України
Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я розглянув на своєму засіданні проект закону України про захист прав пацієнтів, поданий народним депутатом України Ю.Каракаєм (реєстр. № 1132).
Законопроект спрямовано на забезпечення прав пацієнтів, зокрема права на життя, свободу вибору лікаря, одержання медичної інформації, якісну і безпечну медичну допомогу та медичну експертизу, збереження психічної та фізичної цілісності, відправлення релігійних обрядів у закладах охорони здоров’я тощо, а також на визначення основних принципів, умов і гарантій реалізації цих прав.
Комітет вважає, що прийняття законопроекту про захист прав пацієнтів сприятиме реалізації конституційного права громадян на охорону здоров'я та встановленню цивілізованих партнерських відносини між лікарем і пацієнтом, заснованих на довірі, взаємній підтримці та повазі.
Однак, слід зазначити, що запропонований автором проект закону занадто перевантажений положеннями, які здебільшого повторюють норми чинного законодавства, зокрема Конституції України, Господарського та Цивільного кодексів України, Основ законодавства України про охорону здоров’я та законодавства про захист прав споживачів.
Так, право на життя пацієнта (ст. 7 проекту), на захист пацієнтів від дискримінації (ст. 8 проекту) гарантовано відповідно статтями 27 та 21 і 58 Конституції України; права пацієнта на свободу вибору лікаря (ст. 9 проекту), на якісну і безпечну медичну допомогу (ст. 10 проекту) врегульовано відповідно статтями 38 та 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я; права пацієнта на одержання медичної інформації (ст. 14 проекту) та недоторканість його особистого життя і збереження професійної медичної таємниці забезпечено статтями 39 та 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я; право пацієнта на подання скарги (ст. 24 проекту) - статтею 30 Закону України про захист прав споживачів та чинними нормами Господарського кодексу України.
Окремі положення законопроекту дублюють також норми законів України «Про психіатричну допомогу», «Про донорство крові та її компонентів», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а також кодексів та законів про працю. Крім того, визначення термінів, що використовуються в законопроекті, не відповідає їх змісту, або взагалі є не зрозумілим.
Так, наприклад, поданий у законопроекті термін “медична інформація”, що унормований статтею 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, тлумачиться як відомості про стан здоров'я пацієнта та медичну допомогу, яка йому надається, включаючи дані про наявність захворювання, діагноз, прогноз, способи діагностики, лікування і профілактики, ризик, пов'язаний з медичним втручанням, інші відомості медичного характеру (ст. 1 проекту). Тобто, медична інформація розглядається в законопроекті лише в контексті інформації про особу.
Проте медична інформація може бути: статистичною (документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів); адміністративною (офіційні документовані дані, які дають характеристику явищ та процесів, що відбуваються у сфері охорони здоров’я, і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції (ч.1 ст. 19-1 Закону України “Про інформацію”). Медична інформація може також розповсюджуватися через засоби масової інформації (медичні газети, журнали, бюлетені та інші види інформації, визначення яких наведено у статтях 20–25 Закону України “Про інформацію”. Отже, медична інформація – це будь-який вид інформації у сфері охорони здоров’я, а не тільки інформація про особу.
Тлумачення терміну “медична документація пацієнта” (ст. 1 проекту) передбачає наявність даних про його приватне (особисте) чи сімейне життя, що не є предметом регулювання цього законопроекту.
У статті 1 відсутня ціла низка термінів, що використовуються у тексті законопроекту, а саме: “самовизначення” (ч. 5 ст. 9 проекту); “прозелітизм” (ч. 1 ст. 12); “ургентний порядок” (ст. 1); “надомні послуги” (ст. 6); “напівстаціонарне відділення” (ст. 1); “альтернативні умови надання медичної допомоги”, “професійна медична таємниця” (ст. 1); “прямі родичі” (абзац 2 ч. 3 ст. 7) тощо.
Статтею 31 законопроекту передбачено створення при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з питань охорони здоров’я Національної комісії із захисту прав пацієнтів, а також регіональних комісій із захисту прав пацієнтів при його територіальних органах, що будуть займатися питаннями, пов’язаними з дотриманням і реалізацією прав пацієнтів. Діяльність цих комісій, на думку Комітету, створюватиме умови для уникнення відповідальності людини за своє здоров’я, в той час як держава виконуватиме всі обов’язки та нестиме повну відповідальність за здоров’я пацієнта.
Незважаючи на те, що автором законопроекту не вбачається додаткове бюджетне фінансування, Комітет Верховної Ради України з питань бюджету, спираючись на розрахунки Міністерства фінансів України, зазначає, що реалізація положень цього проекту закону щорічно потребуватиме близько 200 млн. гривень додаткових бюджетних видатків.
Комітет погоджується з висновком Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України про необхідність доопрацювання цього законопроекту з урахуванням належного техніко-юридичного корегування та правил нормотворчої техніки.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги актуальність питання захисту прав пацієнтів, Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я пропонує поданий народним депутатом України Каракаєм Ю. проект закону України про захист прав пацієнтів (реєстр. № 1132) за результатами розгляду у першому читанні прийняти за основу та доопрацювати його з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій.
Співдоповідачами з цього питання на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народного депутата України Т.Д.Бахтеєву та члена Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, народного депутата України В.І.Коротюка.
Голова Комітету Т.Бахтеєва
читаем далее:
До № 1132,
н.д. Ю.В.Каракай
Верховна Рада України
За дорученням Голови Верховної Ради України В.М.Литвина Комітет з питань охорони здоров’я розглянув пропозицію народного депутата України
Ю.В.Каракая щодо відкликання проекту Закону України “Про захист прав пацієнтів”, (реєстр. № 1132 від 06.12.2007 р.), поданий народним депутатом України Ю.В.Каракаєм, та рекомендує Верховній Раді України, керуючись частиною другою статті 104 Регламенту Верховної Ради України, зазначений законопроект визнати відкликаним та зняти його з розгляду.
Проект постанови Верховної Ради України додається.
Голова Комітету Т.Д.Бахтеєва
читаем далеее...
вноситься народними депутатами
України – членами Комітету з
питань охорони здоров’я Т.Д.Бахтеєвою та іншими
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про відкликання проекту закону
“Про захист прав пацієнтів”
Відповідно до частини другої статті 104 Регламенту Верховної Ради України Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Погодитися з пропозицією народного депутата України
Ю.В.Каракая про відкликання проекту Закону України “Про захист прав пацієнтів”, (реєстр. № 1132 від 06.12.2007 р.), поданий народним депутатом України Ю.В.Каракаєм, та зняти його з розгляду.
Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
golova- Сообщения : 33
Дата регистрации : 2010-12-21
Похожие темыСтраница 1 из 1
Права доступа к этому форуму:
Вы не можете отвечать на сообщения|
|
|